Коли війна вривається у двері,
G A
Не захистять слова й печатки на папері.
Bm A
Потрібно йти, потрібно брати зброю
G Em
І право на життя відстояти в горнилі бою…
Bm
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
A
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
G
Знову за спинами визволителів
A
Прийшли нові карателі та мучителі…
Bm
То що ж робити – сидіти склавши руки,
A
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
G
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Em
Почати боротьбу – з новими ворогами?
Bm Em Bm Em
Поплач за мною мамо, коли я загину.
Bm Em G Em
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться – “Хай поживе ще трошки”
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого…
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я – то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія – на повстанців…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть – житиме ідея…
А наші душі тут – в рідних просторах –
Волинських лісах, Карпатських горах…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
