Плач Єремії – Єxиднa

Am        G      C     F     E
Повертаємся, всiявши зойком оази;
кров на пiхвах, засмага схiдна.
Та зачинене мiсто, мов острiв прокази,
або клiтка, в якiй єхидна.
Поки нас не було, поки нас y пустинi
прошивала сурма побiдна,
на стовпах i криницях, мов сiль на хустинi,
проступило тавро: єхидна.
Ми згубили себе в агарянськiм походi.
Перемога цiлком не видна.
I до рiдних дверей нам достукатись годi,
I вiтчизна немов єхидна.
Рiднi панни зiв’яли по вежах i клiтях,
пiзня ласка така фригiдна.
В зимних венах померло дзвiнке повноліття,
a в очах ожила єхидна.
Це вона вiдкладає столiття, мов яйця,
по торгах, де музика мiдна,
де помости смертей, де живуть i бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма надi мною.
Я пiвсвiту пройшов приблизно.
Можу босим пiти за твоєю труною,
рiдна панно, стара вiтчизна